ВІДЬМА
Сьома родилася дочка в Стефана,
сон про нащадка розтанув, як сніг.
Знову донька, наче хуга неждана
Кпинить сусід: я би з сином поміг.
Росла і росла. Ніким не кохана
вдалась така... всій родині на сміх,
щось там говорить з птахами ізрана,
з поля приносить трави цілий міх.
Сорочка на ній хрестом вишивана,
дивний на грудях якийсь оберіг.
Чорна коса в білі квіти убрана,
очі тернові і тихий усміх.
Росла, та й росла. І виросла панна,
але свати не ішли на поріг.
"Відьма! - казало село на Мар'яну,
сватать таку, значить, впасти у гріх!"
Вчора сусідка ішла спозарана...
Бачила вовка, що йти вже не міг,
ледь вирвав сірома лапу з капкана
й ліг, наче пес до Мар'яниних ніг.
Відьма, ох відьма