Старенька хата, бабина потіха,
Давно вже всохла липа у дворі,
Лиш мертве гілля падає на стріху
І застрягає в чорнім димарі...
Старенька хата, із твого порогу
Пішов у світ мій гордий родовід!
Ти рушниками білими дорогу
Нам простелила пишно до воріт.
І провела дбайливо, наче мати,
Пустила вслід з тривогою сльозу...
А ми забули в гості повертати,
Топтати трав нескошених росу.
Топити піч, закурену димами,
Що й досі хлібом дихає у світ,
Молитись щиро перед образами,
Які колись прибив на стінах дід...
Вже не скриплять розхитані ворота,
Старий поріг не вгадує сліди...
Ой хата, хата, давніх літ скорбото,
Нема кому у храм твій увійти.