Пройшовся град страшний у нас на диво,
Побив усе, що бачив він з небес.
Сади, городи і будинки сміло,
Більше години цей тривав процес.
Злякались люди всі що були вдома,
Не знали чим закінчиться воно.
Пропала радість а із нею втома,
А град все нищив, що тільки було.
Пізніше дощ до нього приєднався,
І лився без зупинки довгий час.
І не один від цього налякався,
Від повені, що сталася у нас.
Після стихії сад немов весною,
Що має розпускатися лише.
Оббило градом і змило водою,
Вода забрала що зустріла - все...
О, Господи, помилуй нас на світі,
На все є Твоя воля на землі.
Допоможи зимою нам і в літі,
Хоча не завжди дякуєм Тобі.
Не раз забули дякую сказати,
До церкви лінувалися піти.
І чого
Я прийшов до храму помолитись,
Богові від щирої душі,
Щоби лиху й злу не появитись,
У людей і в мене на землі.
Не прийшов щоб з кимось говорити,
На те час є завжди у житті.
Тільки з Богом щоби попросити,
Всього доброго всім людям і собі.
Я грішу щоденно,вибач Боже,
Важко день прожити без гріха.
Знаю, це погано є й негоже,
Грішна я людина є така.
Визнаю помилки всі що були,
Молюся, Прости мене за них.
Щоб не повторити що минули,
Про які забути ще не встиг.
Поможи у думці,слові,ділі
Стриматися завжди від гріха.
Щоби сильним бути мені в вірі,
Щоб доніс в кінець свого хреста...
М.Лаврук.
Народила Мама дитятко здорове,
Його доглядала рідне й берегла.
Хоча всього дати і не було змоги,
Та його любила щиро як могла.
Готова для нього себе в жертву дати,
Щоб доля не була страшною йому.
Щоб воно зростало і не йшло прохати,
Щоб не лились сльози на долю свою.
Шкода, та не завжди можна зло здолати,
Не одне а кілька в гості увійдуть.
Та тільки не треба в паніку впадати,
Що вони на завжди біля нас будуть.
З часом вони зникнуть від добра і віри,
Які на їх місці у житті будуть.
Лиш допомагаймо і не треба міри,
Хай у щасті й з Богом все життя живуть.
Бог завжди є поряд, лиш не забуваймо,
Помолитись щиро ми завжди Йому.
І біди нікому в світі не бажаймо,
А те чого хочем ми собі в життю.
Не завжди людина може,
Зупинитись у житті,
Щось бува її тривоже,
І лякає в самоті.
Важко всі думки зібрати,
Розібратися у них,
Не забути привітати
Всіх знайомих нам своїх.
Слідкувати за словами,
Кожним словом в тишині,
Щоб не було сліз між нами,
І причина вся в мені.
Дуже легко помилитись,
Як в роботі так й в словах.
Вчасно треба зупинитись,
Щоб не був із нами страх.
Зупинився, дякуй Богу,
Що помилку не зробив,
За свою в житті дорогу,
Яку в Бога заслужив...
М.Лаврук.
Пройдися в тишині поміж людей,
Послухай що говорять часто люди.
Страшним й важким зробився світ наш цей,
І нарікання линуть ці повсюди.
В людей є старших порівняння теж,
Наш час до часу життя у союзі.
Були любов й повага в нас без меж,
І в кожного на світі були друзі.
А зараз дуже мало друзів є,
Щоб можна їм секрети довіряти.
Які не зрадять й допоможуть все,
Не будуть слова - поможи чекати.
Але чого їм треба і нема,
В теперішньому, неспокійнім світі:
Любові, щастя, радості й добра,
Даруйте іншим будь-якої миті.
Якщо до інших буде у вас зло,
Радіти будете що в когось горе.
Пропаде зовсім із землі добро,
А лиха й ненависті буде море.
М.Лаврук.
Є у всіх на світі життєва стежина,
Лиш на вигляд кожна має щось своє.
Є широка й гарна,здається людина
Що по ній проходить радісно живе.
У когось вузенька наче по канаті,
Йде по ній людина у напрузі вся.
Хоча день звичайний, а хоча у святі,
Страх не пропадає із її лиця.
Інколи широка важча від вузької,
І проблем зустріти можна більш на ній.
І не побажає нікому такої,
Але не повірить йому навіть свій.
Почнуть говорити, що іншим жаліє,
Легкої як в нього стежини життя.
Як ступить на неї, тоді зрозуміє,
Що не все що гарне є легким і ця,
По якій проходить й береже дитину,
Щоби не ступила, не пройшлась по ній.
Тож не задивляйся на чужу стежину,
Дякуй щиро Богу і йди по своїй...
М.Лаврук.