ЗА ЩО?!
Я люблю Вас до нестями,
Мої милі земляки,
Як тепло і ніжність мами,
Плескіт рідної ріки.
Батька дім, що десь далеко
Загубився в сивині,
І гніздо, куди лелеки
Повертались на весні.
Всіх розкидала недоля
У краї, для нас чужі,
Спогади пустого поля
Кровоточать на душі.
Нам би ще разок зібратись,
Пригадати давні дні,
Тихо центром прогулятись,
Що приходить у вісні.
І пройтися над межею
Юних та дитячих днів,
І відтанути душею,
Яку їсть і біль і гнів.
Бо ніколи не забути
Сон-трави і безу цвіт,
Бо не можемо збагнути -
Покарав за що нас світ?!