– Мамо, що коїться? Мама!
Мені так страшно… – тремтить:
– Мамо, а що це хмара? –
стараюсь триматись в цю мить.
– Пташко, закрий оченята! -
тулюся, в душі щось кипить.
– Не плачте, мої голуб‘ята! –
хтось поруч крізь сльози сурмить…
– Мамо, я їстоньки хочу! –
а поруч ні крапель, ні крихт,
– Немає, пташатко! – шепоче,
а в грудях щось тисне, мов штифт…
Там – плач, там – ридання…
Там ріки сльозами течуть…
І десь між грудей прикладання
маленьке тільце пронесуть…
– Не пляч, моя пташко, благаю! –
тулюся, згорнувшись в калач.
А пташка під серцем штовхає:
- Не плач, моя мамо, не плач!
Oksana Smal