Я ще встигну набутись сама, у той час, коли виростуть діти. Може, буде тоді зима, ну а може, цвістимуть квіти. Я ще встигну набутись сама, повертатись до чистого дому, бо якщо там нікого нема – То й смітити у нім нема кому! Я ще встигну набутись сама – і читати книжки вечорами, бо в дітей буде сво́я сім’я – вже не треба буде́ їм мами. Я ще встигну набутись сама, ну а поки – перу та готую, і від ранку до ночі дітям всю себе віддаю і дарую! І я дякую Богу за те, що у мене такі є турботи, ну і що, що у хаті гуде, наче там десь біжать бегемоти? Неповторні ці миті в житті, ми не раз ще захочем вернути. І я дякую, Боже, Тобі, що це щастя змогла осягнути!