Гуде сигнал тривоги.В Україні
Проходжу повз "Хлібну каву", у якій є хліб, кава, тістечка...
Під дверима стоїть дитина років 5-6 й гойдає візок з меншенькою.
Тривога завиває новим витком.
Старша починає гірко плакати, майже навзрид. Не встигаю спитати, що трапилось, як виходить з "кави" їхня мама з рогаликами в руках:
– чого ти плачеш? що трапилось?
– сирена, а тебе немає!
– ну ти ж знаєш, де я, все гаразд, тримай рогалика!
Дівчинка бере, заспокоюється й додає:
Я просто боюсь померти без тебе.
БОЮСЬ ПОМЕРТИ БЕЗ ТЕБЕ – говорить п'ятирічна дитина.
Росіяни схаменіться, наші діти хочуть жити в Запоріжжі то Україна !!! Не воювати з Україною а об'єднуватися проти тої вашої влади треба!!!
Вже так наболіло !
Вже так накипіло !
Мовчати немає сили !
Куди ви дивитесь,
народи світу ?
Невже гуртом
не зупинити
Кремлівську бункірну
пот..ору?
Ще скільки ему треба
людської крові,
Скільки ще лиха,
горя, болю ?
Від терору гинуть люди
в жилих домах.
А скільки гинуть їх
в окопах!
Куди ж ви дивите
народи ?
Чому ви з нами
більше на словах,
Очікуєте коли буде
Україні крах?
Не забувайте, після нас
він прийде і до вас ! Невже ще всі
не зрозуміли,
Ми нація людей
неско
Цей рік, я не люблю зими...
Бо не до свята якось нині,
Коли війна іде в країні,
Й стоїть біда за ворітьми...
Моsкаль скажений скрізь лютує,
Ракетами міста руйнує
І сіє смерть межи людьми...
Душа вмивається слізьми...
Які свята? Яке застілля
Під час війни? Це божевілля...
Наче бенкет під час чуми...
Хіба нам всім зараз до свята,
Коли руzня ота проклята,
Як крук, полює за людьми?
Нема для мене свят зими...
Коли в моїй країні лихо,
Я краще помолюся тихо,
Щоб бути думкою з тими,
Хто нам дарує сон спокійний,
Хто б'ється за Вкраїну вільну,
В окопах посеред зими...
В душу і серце залягли
Сумні сьогоднішні події...
Я про одне сьогодні мрію -
Щоб дуже скоро ми змогли,
Всіх розбудити, кого знаєм
С