Де синє небо гомонить з вітрами,
Шепоче тихо золоте колосся,
Зігріте сонцем, зрошене дощами,
Моє село в долині розляглося.
Моє село-у серці щем до болю-
Тут край дитинства і моєї мрії,
Не позабули ще мене тополі,
Що, опустивши долу зелен -гілля,
Стоять обабіч урочисто й строго
На варті край села, мов охоронці.
У рідний край прослалася дорога,
Лечу, немов метелик, я до сонця.
До сонця, що у батьківському домі
На вікнах срібним зайчиком блукає.
До сонця, котре в усмішках знайомих
І на обличчях рідних розглядаю.
До сонця! Давні спогади спливають:
Дитинства край- все дороге безмірно.
Тут навіть сонце яскравіше сяє
І срібні зорі розмовляють з вітром.
Дзвінка і чиста пісня тут лунає,
Сріб