Авіації
(Вертолітникам)
Лєбяж’євцям і прибиловцям присвячую.
Не знаю, що тут краще, а що гірш,
Для мене авіація – богема!
На три строфи, я думав, буде вірш,
А вийшло то чи ода, чи поема...
Є речі, що в душі лишають слід,
Душа сама для нас їх вибирає.
Як бачу в небі Міля вертоліт,
Так серце мимоволі завмирає.
Не льотчик я. Механік. Лиш й того.
Мій – планер і двигун. Авіаційний.
Ліпила мене галузь, як свого,
Щоб буть спокійній, я ж – щоб був надійний.
В Лєбяж’єм[1] починав я все з азів,
Робив (вже – слюсар, токар...[2]) перші кроки.
Добротно засівали тут посів,
В полках щоб з нами мали менш мороки.
Своє все в авіації, своє,
І правила
Ніколи
Дню й Ночі не судилось зустрічатись,
Одна із двох завжди між них Зоря.
Як не хотіли б двоє повінчатись,
Не бачить їм ніколи вівтаря.
Свати ж: срібл-Місяць й золотаве Сонце,
Не раз стрічались серед біла-Дня.
Вітались в меж не знаюче “віконце”,
З давен знайомі, все ж бо – не рідня.
День й Ніч звіряють кроки рік за роком,
Та долі не вдається їм сплести,
Не бачаться ніколи жодним оком,
Лиш через Зо́рі шлють палкі листи...
Бахмут (Артемівськ), 13 лютого 2022 року.
Вкотре – “москаль”
“Москаль”[1] вмостивсь на гілочці тополі
Стоячій, та й на крихту не зігнув.
Хизуючись в погорді в власній волі,
В свої проблеми у думках пірнув.
До стовбура ніяк не став тулитись,
Погоди, знать, сюрпризів не чекай.
Хоч небо, як на нього не дивитись,
Закрив суцільний сірий малахай...
...Птах міркував своє щось з чверть години,
А потім, мов з очей полуду зняв,
Вмить відштовхнувся легко, як з жердини,
Подавсь кудись, ще й сам – куди, не знав...
Бахмут (Артемівськ), 29 січня 2022 року.
[1] “Москаль” (місцеве) – тут грак.
Щастя двох
Упали двоє горілиць у жито,
Вже – в золотаве, вже – налито колос.
Над ними небо, росами мов вмито,..
А в неї, в вухах, тихий рідний голос:
Слова чарівні, ніжні, як дзвіночок,
Як жайворонка спів, що в небі в’ється.
Сплітаються ті чари у віночок,..
Від чого серце все гучніше б’ється!
А навкруги, між житом, як сторожа,
Шматочки неба – волошки у цвіті.
Надійна й безкорисна огорожа
Одного щастя двох.
У всьому світі!..
Бахмут (Артемівськ), 11 січня 2018 року.
Згори
По білому ледь втоптані стежини,
Для двох зустрічних явно завузькі.
Вихляють, як поламані пружини,
Несті́йкі, так і тягнуть в бік, ковзькі.
Оперезали світ цей, як вервечки,
Відходять павутинням від доріг.
Народ тримають, як коня гнуздечки,
Та кожного ведуть на свій поріг.
Згори цікаво це спостерігати,
Ніхто тут зайву стежку не проб’є.
На власний смак зима єднає хати,
Аж поки півень сніг весь не проп’є...
Бахмут (Артемівськ), 31 грудня 2021 року.
Слов’янка
Міцна слов’янка,.. знизу “ратиці”
Немов вкипіли до землі,
Хоч світ й кружля, мов ціп на капиці,
І десь там губиться в імлі...
В жінок цих сил – з верхами глечик,
Вони невтомні в боротьбі.
Не їх Земля трима на плечах,
Вони – Світ тягнуть на собі!..
Бахмут (Артемівськ), 20 грудня 2021 року.