Тарасові…
Якби піднявся ти, Тарасе, з домовини,
Поглянув нині на свій рідний край,
Ти не повірив би, упав би на коліна,
І сліз від розпачу потік стрімкий ручай.
Ти так хотів своїй Вкраїні щастя,
Так свято слав молитву в небеса,
Просив, щоб не було ніколи панства
І розквітала нескореною краса.
Твоє велике і правдиве сильне слово
Було нам завжди наче заповіт.
Але якби покинув свою гору,
Який би ми надали тобі звіт?
Бодай би ти, Тарасе, не побачив,
Нащадки нині роблять що твої.
Як хижі вовки Україну рвуть на часті.
Вже відцурались рідної землі!
Підняли зброю, брат іде на брата.
Сплюндровано герби. І підпалили стяг.
Чисельністю лякають наші втрати,
І апогею ненависті стан досяг.
За мову знов ка