Лунає ніжна баркарола,
Харон гребе собі спроквола.
На берег вийшли Моторола
І Ґіві Чуркіна стрічать.
«Глазам нє вєрю, тваю мать!
О, Чуркін, глаз маіх атрада!
Ми ждьом тєбя в прєдвєр'ї Ада!» –
Потішив Ґіві. Моторола
Змахнув рукою доокола:
«Тут харашо, всєгда тєпло,
Нє пазваніт тєбє Ху@ло.
Тут зрєют фіґі і кокоси,
Нє дастают сюда піндоси».
«Ех, – Чуркін засмутився. – Б@@дь!
Умом Расію нє панять.
Мєня в расход пустілі сразу,
Как толька памєнялі мазу.
А я ж єщьо граміть гатов
Ідєлагічіскіх врагов.
Нєт, я не умєр! Я пасол!»
«Да ладна, батя, лєзь в катьол!»