Пам’ять про добру людину Сьогодні хочемо згадати про нашого доброго товариша, якого знали й поважали на Липоводолинщині - колишнього директора радгоспу ім.

Калініна Віктора Івановича Дранка. Людину з великої літери, яка зробила дуже багато для свого рідного краю... Віктор Іванович Дранко народився 25 серпня 1950 року в сім’ї колгоспників. Батько - фронтовик, офіцер. Працював у колгоспі на рядових роботах. Певний час був бригадиром. Мати трудилася в ланці. В дитинстві Віктор, як і всі сільські діти з весни і до настання холодів ходив босоніж. Їздив на велосипеді з соняшника, літав на літаку, сидячи на дереві або на складених горою колгоспних санях, гуляв із товаришами “у війну”. Провалювався на льоду по пояс у пальті, яке щойно батько привіз із базару. З раннього дитинства батьки вчили, що найгірше, що може бути в людині, - це брехати і красти.Вітя ріс кмітливим, розумним і працьовитим хлопцем. Як і інші діти, він пас корову й гусей, доглядав удома кролів. Зовсім юним верхи на коні пас колгоспних корів.Віктор закінчив початкову школу в селі Беєво-Комуна, а потім Колядинецьку середню школу, відстань до якої чотири кілометри. Ходили і в дощ, і в сніг, і в хуртовину, ніхто не возив. Не ходили до школи тільки тоді, коли по радіо оголошували 25-градусні морози. А вдома всі школярі брали санки й лижі і шли в яр кататися з гори.В школі Вітя мав відмінні і добрі оцінки. Він рано навчився грати на гармошці і добре це виконував, співав у шкільному хорі. Любив футбол і майстерно в нього грав. Займався боротьбою.Після закінчення школи працював у колгоспі ім. Кірова, спочатку на тракторі, а потім обліковцем тракторної бригади.В 1969 році Віктор вступив до Харківського інституту ім. Докучаєва на агрономічний факультет. Там він отримав відмінні знання зі спеціальності агрономія.В 1973 році Віктор Іванович одружився з Тамарою Сергіївною, студенткою цього ж вишу. Разом вони народили і виховали трьох доньок - Свєту, Жанну і Майю.Віктор Іванович був чуйним і людяним. Допомагав тим, хто цього потребував. Після навчання прийшов працювати головним агрономом колгоспу ім. Кірова (с. Беєве). А після об’єднання господарств працював у об’єднаному сільгосппідприємств “Заповіт Ілліча”. Тут він пройшов добру школу управління у Володимира Ілліча Давиденка.За час посади головного агронома він завоював повагу працівників колгоспу. Урожайність сільськогосподарських культур в господарстві була однією з найвищих у районі.Районне керівництво вважало Віктора Івановича потенційним керівником, тому в 1978 році його направили працювати заступником голови колгоспу в Капустинці. Там він показав себе умілим організатором.Влітку 1981 року його призначили директором радгоспу ім. Калініна в селі Калінінське, нині Суха Грунь.Про роботу з Віктором Івановичем у ті часи розповідає колишній головний спеціаліст господарства, пізніше колега Петро Павлович Гальченко.“Хочу поділитися спогадами про колишнього директора радгоспу Віктора Івановича Дранка. Після закінчення сільськогосподарського інституту в травні 1981 року мене направили працювати в радгосп імені Калініна головним зоотехніком. На той час це було велике господарство, що складалося з п’яти відділень, розміщених по всьому району. Господарство було багатогалузеве, але далеко не передове, був великий дефіцит робочої сили, особливо механізаторів і тваринників.Через два місяці після початку моєї трудової діяльності, спеціалістів та керівників виробничих підрозділів зібрали в кабінеті директора. Керівництво району представило нам нового директора Дранка Віктора Івановича. Він, у свою чергу, розповів, як він бачить свою майбутню роботу. А потім звертався до кожного головного спеціаліста і цікавився, як кожний із нас бачить майбутнє господарства і що цьому заважає.Коли прийшла черга до мене, я охарактеризував тваринницьку галузь і сказав, що мені заважає відсутність службового транспорту. Директор запитав у завідуючого гаражем, як вирішити це питання. Той відповів, що легкова машина вже півроку на капітальному ремонті в Донецькій області і невідомо, коли буде. Директор дав йому десять днів на вирішення цього питання. І воно було вирішене.А далі розпочалася робота “по новому”. Колишнього директора В.І.Дранко залишив головним спеціалістом і цінував його за професіоналізм. Наші будні починалися о 5-й ранку і закінчувалися, коли сонечко сідало за обрій. Проте всі бачили, скільки часу працює директор, і переважна більшість повністю віддавалася роботі.На той час сформувався молодий колектив головних спеціалістів, які в усьому підтримували директора. Одного разу, їдучи з Віктором Івановичем у машині, він мене запитав, коли я був у батьків. Я відповів, що за роботою ніколи. Відповідь послідувала миттєво: щоб сьогодні увечері був у батьків у гостях, і щоб регулярно їх відвідував, і що поставить це питання на особистий контроль.Директор приділяв величезну увагу виробництву, але найбільше він любив будувати. Зводилися нові та реконструйовувалися старі приміщення. Але найбільше будувалося житло. Було збудоване ціле нове село. Почали приїжджати жити люди, почався підйом господарства. Восени мене призвали до армії. Віктор Іванович особисто писав мені листи і запрошував повернутися в господарство. Коли запрошують, то треба їхати, і я повернувся. Отримав від господарства житло й попрацював з В.І.Дранком шість років, аж поки районне начальство не вирішило, що пора мені іти на постійну роботу, а згодом став колегою Віктора Івановича - головою колгоспу.Найбільшою мрією В.І.Дранка було побудувати школу, якої не було в центральній садибі господарства. Скільки це коштувало безсонних ночей, нервів і здоров’я - знав тільки він. Але школа була побудована. Будувалися за рахунок господарства дороги з твердим покриттям, повністю газифікувалося село.Не можна перелічити всієї величезної роботи, яка проводилася за його керівництва господарством, та найбільше він цінував людей. Беріг їх, турбувався за умови їх праці, хотів, щоб їхні діти залишалися в селі і жили селом.На жаль усі “перебудови” які прошуміли над Україною, далеко не з кращого боку позначилися на житті селян: пустують школи, де були ферми - купи будівельного сміття, суцільне безробіття. Не за таке село мріяв і працював директор В.І.Дранко, не за таке...Не так давно я лікувався в лікарні і зі мною в одній палаті лежав механізатор із господарства, де був директором Віктор Іванович. І цей механізатор бідкався, що все валиться і нікому до цього немає діла. Я запитав його: “А якби нині був директором В.І.Дранко, то що було б?” Механізатор оживився і сказав: “Тоді б і ми зажили по-людськи”.Я був вражений, що через скільки років люди вірять своєму покійному директору, в те, що навіть попри усі негаразди він би зробив людей щасливішими...”.Віктор Іванович дуже рано пішов із життя, у 45 років, але залишив у людей добру пам’ять про себе. Володимир Гречаний Петро Гальченко Наш край 21.08.2026