Барвінківський зимовий фотовернісаж

ПЕРЕДНОВОРІЧНИЙ ЕТЮД Я завжди відшуковував у нашій українській природі щось невловиме, щемливе і рідне, схоже з натільним хрестиком. Виїжджаючи в ліс або до річки, завжди впевнений, що повернуся звідти сповненим життєвих сил і енергії, непояснимою радістю від того, що неначебто там, у лісовій гущавині, знайшов і напився із джерела живої води. І ось тепер, коли до Нового року залишилося менше двох тижнів, а оточуючий світ вже запах новою казкою, я не зміг утриматися від зустрічі з передноворічним лісом. І нехай навкруги ще немає снігу, немає тріскучих морозів, я все рівно усім єством відчуваю, що десь у лісовій гущавині ночами загоряється яскраве вогнище й дванадцять місяців співають своєї: «Гори, гори ясно, щоби не погасло!..». І ось я зайшов уже в похмурий ліс, де завмерли сосни, припорошені свіжим інеєм, де світ навкруги сповнений запахом хвої. Йдучи по безмовній стежинці, зупиняюся на галявині застиглої краси. Роблю глибокий вдих і ціпенію від фантастичного вигляду дерев, затуманеного неба й трохи примороженої землі. Від усієї цієї вікової пишноти, перехоплює дихання, а по спині, як в дитинстві, пробігають мурашки. Й порою вчувається ота оновлена новорічна пісня дванадцяти місяців. А десь високо, у верховітті сосен, вже розпочинають звучати небесні куранти, назавжди проводжаючи непростий 2021 рік і відкриваючи зіркові ворота Новому, ще небувалому року!!! Вся Україна складається з провінційних містечок, великих і маленьких сіл, подібних нашому Барвінковому. У переважної більшості українців дитинство і юність пов'язані з сільським життям, у якому є свої принади, особливий український колорит. І, звичайно, незабутні й найщасливіші спогади. І цей зв'язок особливо гостро відчувається з настанням новорічних і різдвяних свят. Усі ми, а особливо старше покоління, пам'ятають, як колись зірковими вечорами й ночами тихо вився димок з хаток, а десь в далині гавкали дворові песики, поспівували сільські півні. Всі ми до болі пам'ятаємо, як з настанням Новорічної ночі якось по особливому скрипів під ногами сніг, і здавалося, що з настанням Нового року обов'язково станеться найбажаніше, найочікуваніше диво. І ми знову і знову поринаємо у своє дитинство, де солодко пахне димок з пічки і чарівно блищить під місячним сяйвом білий сніг... Ось і настали оці чарівні вечори, коли перед Новим роком вдома появляється ялинка. У такі моменти навіть дорослим хочеться вимкнути світло, запалити ялинкові гірлянди і тихо, як у дитинстві, просто посидіти в сутінках, в яких ритмічно спалахують яскраві казкові вогники, згадуючи найсвітліші моменти зі свого життя, мріючи про щось своє, найбажаніше. Отож, з наступаючим Новим роком вас, друзі мої! Віктор МАНДРИКА