Ой послухайте, люди добрії / Ukrainian song by Taras Kompanichenko

Ой послухайте, люди добрії. Слова: Володимир Косовський (м. Фастів). Виконання: бандурист Тарас Компаніченко. Historic Patriotic Ukrainian song (times of Second World War) by Taras Kompanichenko. Words by poet and Ukrainian insurgent fighter Volodymyr Kosovskyy from Fastiv, Ukraine. Володимир Іванович Косовський (28 липня 1923, с. Веприк, Фастівський район, Київська область, УРСР — 29 травня 2000, м. Фастів, Київська область, Україна) — український поет і письменник, громадський і культурний діяч, засновник і перший очільник веприцького музею композитора Кирила Стеценка; зазнав сталінських репресій. Володимир Іванович Косовський народився 28 липня 1923 року в селі Веприку на Фастівщині (Київська область). По закінченню 7 класів вступив до Київського залізничного технікуму. У роки німецької окупації під час Другої світової війни перебував у лавах ОУН. У 1943 році був засуджений військовим трибуналом до 20 років каторжних робіт як політичний в'язень. Відбувши 12 років у концтаборах, після смерті Сталіна повернувся на Фастівщину. Закінчив медичний технікум, працював у селі Пилипівці та рідному селі Веприк завідувачем медпункту. Почав писати вірші в 1938 році. Лише із незалежністю України (1991) Володимир Косовський став відомим як поет. Невільницька поезія автора опублікована в збірці «В терні колючому» (1993). У 1995 році побачила світ збірка для дітей «Я б сипав райські самоцвіти», 2001 року — збірка творів «Дума денна й нічна». Підготував збірку епістолярно-публіцистичних творів «Як рвалися струни на кобзі». У 1991 році В.І. Косовський був обраний членом редакційної колегії громадсько-літературного часопису Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих «Зона». Від 1996 року — член Національної Спілки письменників. Володимир Іванович Косовський — лауреат літературної премії імені Валерія Марченка за цикл табірних новел. Багато сил і енергії віддав діяч збереженню культурних цінностей. Заснувавши музей композитора Кирила Стеценка в рідному Веприку, 8 років працював директором на громадських засадах, потім — старшим науковим співробітником. Помер Косовський Володимир Іванович 29 травня 2000 року.