Клен затужив, вколисаний вітрами,
На вишнях лист від горя закипів.
Останнє літо відпливло для мами,
Останній день для мами відгорів.
І ось… нема… Погасла, наче зірка,
Зів’яла, мов стебельце лободи.
І грядка в бур’янах без неї згіркла,
І смак природний втратили плоди.
І якось враз все смутком налилося,
І в щемоні будинок занімів.
Лиш чути тужний стогін стоголосий,
Та скорбний плач розгублених синів.
В тяжкі роки вона дітей ростила,
В полоні горя, голоду, нужди,
Недосипала, поралась-трудилась -
І ось… Пішла, навічно, назавжди…
Летить голуб, летить сизий,
Тай понад хатами,
Нема роду, світ не милий,
Бо немає мами.
Нема мами і не буде,
Пішла спочивати,
Скажіть мені добрі люди,
Де її шукати.
В’ється стежка, немов стрічка,
Тай понад хлібами,
Повертає вона стрімко,
До моєї мами.
Тут спочинок знайшла вічний,
Стомилася жити,
Залишивши світ це білий,
А нам вік тужити.
Мами фото поцілую,
Та гірко заплачу,
Мов голубка та воркую,
Та ненька не бачить.
Не бачить, не чує,
Не промовить слова,
Отака вона не втішна,
З мамою розмова.
Поплакала, потужила,
Немов та пташина,
Щиро Богу помолилась,
Вік ваша дитина.
Лети голубе сизенький,
Люба моя пташко,
Розкажи моїй ненці любий,
Як для мене важко.