Десь, в Італії молода жінка поспішає на побачення в ресторан.
У Польщі маленька дівчинка заплітає волосся улюбленій ляльці й співає їй пісню.
У Франції чоловік в вишуканому костюмі обирає своїй дружині намисто.
В Австралії діти бавляться на килимі й чекають, коли мама спече пиріг.
В Америці жінка ніяк не може обрати ім'я новонародженому синові.
В Німеччині поважного віку чоловік йде парком й слухає, як співають пташки.
В це же час...
Тут. В Україні. Війна.
Тут. В Україні. Геноцид.
Тут знущаються над літніми людьми. Катують чоловік. Стріляють в потилицю. Гвалтують жінок на очах в дітей. Гвалтують дітей. Вбивають.
Тут. В Україні. В 2022 році Людей хоронять в братських могилах.
Закопую
Слова не мої. В мене їх немає. Зовсім. Але хочу, щоб це тут лишилося назавжди.
«Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казат