Час темряви
Ніч. Я не сплю. Тихо. Надто тихо як на мене. В цій тиші вже нема напруги, нема тривожного очікування вибухів авіаційних бомб. Ще зовсім недавно вони прилітали пізнім вечором, майже опівночі, коли ми, виснажені цілоденною канонадою артилерійської дуелі, мали декілька вечірніх годин гарантованної тиші, намагалися лягти раніше і заснути. Іноді це вдавалося.
Наше село невелике, всього два десятка дворів, що загубилося в лісах житомирщини. Навіть за мирного, довоєнного часу малолюдне, а зараз, коли майже всі сусіди виїхали до безпечної місцини, стало зовсім безлюдним. На нашій вулиці тільки три садиби не покинуті, виказують себе обережним димком в морозні місячні ночі. На все село