Вони удвох. Так вирішили жити.
Хотіли один одного любити,
Старались склеїти розбите кимсь життя,
Надіялись, що вдастся вороття.
Але прорахувалися в одному,
Я думаю, що ,навіть, в головному-
Ніхто ще на притворнім почутті
Не вибудував щастя у житті.
Вони удвох. Живуть, їдять і сплять,
Стараються миритись - насправді лиш терплять.
Не знаю, чи оцінять той невгамовний біль,
Щоб пада іншим, мов на рану сіль...
Все швидкоплинне: пристрасть, думка, час,
А що залишим дітям, коли не стане нас?
Чи не згадають в розпачі, що ніби й не жили,
Були підтримки руки чи, може, й не були?
...Вони удвох. У них свій шлях широкий.
А я сама. У роздумах глибоких.
Сповільню крок. Бо вже іти не в силах.
Нема плеча