Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Чорнобривці не сіє вже мати,
Не цвітуть на тинку паничі.
Та й нема більше рідної хати -
стіни впали, розмили дощі.
Може то і не дощ був із неба,
А мамині сльози текли
За те,що вона без потреби
Лишила все це на землі...
Загубилась стежинка у травах,
Що додому мене проводжала,
В самоті стоїть батьківська хата,
Яка радо мене зустрічала.
Пригадалось далеке те літо,-
Тепле й ніжне, як мамина ласка,
Легкий вітер гойдав ніжні квіти,
І життя моє було, мов казка.