Емігрант…
Здавалося б
слово, як слово…
…але гіркота у
голосі…
Емігрант..
Вкотре промовлю і
задумаюсь…
…радіти чи
плакати…
Хтось їхав,
вмиваючись рясно сльозами.
А хтось
усміхався-рахував у думка мільйони.
Хтось вже в
літаку хотів до дітей чи до мами.
А хтось і під
примусом не вернувся б додому.
Чужина «обнімала»,
стискаючи горло холодними пальцями.
Щедро сипала
тугу, ламала людей, не жаліючи
Там у
приймах-наймичками, доглядальницями.
Гірко плакали,
душами камяніючи…
Скупі телефонні
розмови із рідними…
Поодинокі
листи-по сто раз перечитані.
І вже на нулю
кілометри і відстані.
Вже серцем у
дома,України вже жителі.
Життя заставило,
створило свої комбінації.
Кожному написано