Присвячується нашому героєві Віктору Саванчуку....
Хлопчина, що з гарячим серцем,
Ще зовсім - зовсім молодий,
З душею мов ось те озерце,
Пішов із автоматом в бій...
Спокійним, вірним і розумним,
Ріс хлопець, наче Апполон,
Життя взяла безшумно куля,
Й забрало Вітю небо у полон...
Коли ховали ангела, героя,
Так плакало все небо без зупину,
Тепер в його руках не було зброї...
Ховала мати слізно свого сина...
Тепер на небі він, мов зірочка яскрава,
Все посміхається він матері вночі,
За що із ним тоді така розправа?
За що сім*ї такі ці муки і плачі?!
Пробач нас Вітя, що не вберегли,
Пробач синочку... мій коханий... друже...
Ти вибач, ми зробили що могли,
Ніхто... ніх