Згадаймо тих, кого нема із нами,
Кого у нас забрали небеса.
Нехай у нашій пам'яті не в'яне
Їх незрівнянна у душі краса.
Згадаймо їх усмішки, ніжні руки,
Проведені із ними кращі дні...
І серце розривається від муки
Що не живі вони вже, не живі.
Їх душі там, де ближче десь до Бога,
Вони нас бачуть, моляться за нас.
Згадаймо їх, як на душі тривога,
Як обнімали й звеселяли нас.
Бо кожен з них, хто був із нами близький,
Був післаний для нашого буття.
Схилімо голови коли згадаєм низько,
Бо в кожному із нас є каяття.
Бо мало їм в житті ми говорили,
Як любим, вірим і шануєм їх.
Що нам казали і чого нас вчили,
Не забуваймо і згадаймо їх.
Нічого вічного тут на землі не має,
Все помирає і людина теж...