Десь на сході помирають діти -
Ніжні юнаки, чиїсь сини.
Не побачать більше вони світу,
Не відчують запаху весни...
Не пригорнуть до грудей кохану,
Не приїдуть в гості до батьків...
Хто загоїть, Україно, рани
На твоїм пооранім чолі?!!
Чом оглухли і не бачать болю
Ті, хто рай народу обіцяв?
Їхні діти не вмирають в полі,
Хтось чужий у серце біль прийняв.
Як вам може їстися і спати,
Жити солодко, купатись у вині,
Коли чорна від розпуки мати
Сина віддає сирій землі?!!
Ним вона надихатись не вспіла,
Навіть внуків ій не залишив...
Вам не сняться хлопців тих могили
Серед украінських буйних нив?
Суду Божого не боїтесь,"вельможі"?
"Схвачено" у вас все на землі.
Та постане перед Богом кожний,