В. КОЛОДЯЖНА
(Із збірки "Повік би нам її, страшну, не знати)
Вогник багаття догорає,
Бійці на відпочинок йдуть,
Якусь годинку подрімати,
Пекло війни на мить забуть.
Побачити вві сні світанки
Свого далекого села,
Голос коханої почути,
Що клятву вірності дала.
Відчути радощів хвилину,
Що з мамою погомонів,
Поцілував пороги рідні,
Садки квітуючі уздрів.
Умився росами троянди,
Яка іще не зацвіла,
Покуштував теплого хліба,
Що мама з печі подала…
Але не нАдовго ця втіха,
В запеклий бій під ранок знов,
Вітчизну рідну боронити,
Домівку, матір і любов…
21.04.2017