Предыдущая публикация
Левая колонка
Последний визит: 17 мая 2017
Фильтр
Не звертали уваги півроку.
Не великий в житті ніби час,
Але сумно стає нам від того,
Що приходить цей термін для нас.
Нам казали, що час гоїть рани.
Всі повірили ми в це на мить,
Та шість місяців вже проминуло,
Язва в душах ятрить і ятрить.
Хіба міг хтось із друзів і близьких,
Навіть в страшному сні уявить,
Що з тобою про плани й невдачі,
Зможем лиш на могилі судить.
На Михайла, хто знав цього хлопця,
Зазернемо до храму на мить,
Бо найбільше, що можем зробити,
Свічку пам’яті всі запалить.
Не великий в житті ніби час,
Але сумно стає нам від того,
Що приходить цей термін для нас.
Нам казали, що час гоїть рани.
Всі повірили ми в це на мить,
Та шість місяців вже проминуло,
Язва в душах ятрить і ятрить.
Хіба міг хтось із друзів і близьких,
Навіть в страшному сні уявить,
Що з тобою про плани й невдачі,
Зможем лиш на могилі судить.
На Михайла, хто знав цього хлопця,
Зазернемо до храму на мить,
Бо найбільше, що можем зробити,
Свічку пам’яті всі запалить.
Сорок днів вже минає від тогго,
Як пішов ти у вічне життя,
Тільки зараз ми всі зрозуміли,
Що не буде назад вороття.Де ж знайти твоїм рідним, всім сили?
Ради чого без тебе нам жить?
Залишилась надія на Бога,
Тільки Він може все нам відкрить.Ми тебе не забудем ніколи,
В наших душах біль вічно горить,
Та надіємось, що перед Богом,
Ми побачимось ще хоч на мить.
Як пішов ти у вічне життя,
Тільки зараз ми всі зрозуміли,
Що не буде назад вороття.Де ж знайти твоїм рідним, всім сили?
Ради чого без тебе нам жить?
Залишилась надія на Бога,
Тільки Він може все нам відкрить.Ми тебе не забудем ніколи,
В наших душах біль вічно горить,
Та надіємось, що перед Богом,
Ми побачимось ще хоч на мить.
Ти в серцях наших друже навіки,
Так любив ти свободу, життя,
Та зімкнулися твої повіки,
І назад вже нема вороття.
Як же так?... хто ж подумати міг,
Що так рано підеш ти у вічність,
Що любов до безкраїх доріг,
Перетвориться в прикру трагічність.
Якби знав, що остання та мить,
Що життя як струна обривається,
Що душа твоя в небо летить,
Ну а рани, уже не затянуться …
Ми не змінимо долю свою,
Не втечемо від смерті нікуди,
Але може колись у Раю,
Знов зустрінуться всі близькі люди.
Так любив ти свободу, життя,
Та зімкнулися твої повіки,
І назад вже нема вороття.
Як же так?... хто ж подумати міг,
Що так рано підеш ти у вічність,
Що любов до безкраїх доріг,
Перетвориться в прикру трагічність.
Якби знав, що остання та мить,
Що життя як струна обривається,
Що душа твоя в небо летить,
Ну а рани, уже не затянуться …
Ми не змінимо долю свою,
Не втечемо від смерті нікуди,
Але може колись у Раю,
Знов зустрінуться всі близькі люди.
На этом пока всё
Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту
64
- Жанна Данілова ГорощукОстрог
- Анатолий ДемьянчукЖитомир
- Анатолій ЛіщенкоСураж
- анатолій савчукострог
- Наташа Степановапгт. Згуровка