Стоїть, сумуючи хатина.
Стоїть, і плаче, як жива.
Навколо вже немає тину,
На східцях проросла трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс, засохли вишні,
До долу похилився хлів.
І згадує собі хатина
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть, зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: - де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече. Видно, доля
У кожного тепер своя:
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає: Я, та я!
Друге - мовчить, не хоче знатись,
Третє - за чарочку
Стоїть, сумуючи хатина.
Стоїть, і плаче, як жива.
Навколо вже немає тину,
На східцях проросла трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс, засохли вишні,
До долу похилився хлів.
І згадує собі хатина
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть, зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: - де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече. Видно, доля
У кожного тепер своя:
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає: Я, та я!
Друге - мовчить, не хоче знатись,
Третє - за чарочку
ПРАЗДНИЧНЫЕ ХРОНИКИ
7-е марта
Вечер. Ну все, я посуду помыла,
Все отутюжила и разложила,
Супик сварила, стушила картошку,
К ней – отбивных и котлеток немножко.
Праздничный торт в холодильник поставила,
Соусом быстро салатик заправила.
В доме убрала – кругом чистота,
Молча в кладовку закрыла кота.
Вынула кофе и сахар, и чашки,
Дабы не вышло какой-то промашки.
В чайник набрала из крана водички,
Рядом с плитою пристроила спички.
Вынув из шкафа, поставила вазу,
Бинт и зеленку – за вазою сразу
И, не помедлив практически даже,
Спрей от ожогов отправлен туда же.
Все оглядела. Печально вздохнула.
Душ приняла и тихонько уснула.
8-е марта
Утро. На кухне – и маты, и ор,
Выброшен в мусор разбитый фа