Рік лиш минув, я почав їсти кашу, Мамо за що я повинен страждати. Сину пробач, то не моя провина, Звірі напали на нашу країну. Мамо, але ж ми були в зоопарку, Звірі хоч хижі, але не нещадні. Синку пробач, то поганий є приклад, Звірів не можна цім ображати. Ці ж, то не звірі, то нелюди сину, Їм аби вбити не треба причини. Лиш для утіхи своєї гордині, Життя забирають вони в Україні. Мамо, а дівчинку тую навіщо? Сонячне дитятко було, промінчик. Синку, не має різниці їм кого, Молодик, дитина або ж і старого. Як упирям, мабуть, крові їм мало, Знищити сотні їм буде замало. Мамо, але ж ми їх всіх подолаєм? Сонечко, цього нам буде замало. Знищ упиря, так підніметься інший, Їх ще багато, не одна
Якби колись, сказав би хто мені, Що ти ворогом станеш моїм. Якби колись, то взяв би я тебе, І у піхву б запхав би знову. Якби колись, сказав би хто мені, Що тебе зря Хрестив Володимир. Якби колись, то взяв би я тебе, І почав перероблювати знову. Буду завжди, ти так і знай, Цвинтарем твоїм синам. Буду завжди, ти так і знай, Злочін твій пам'ятати. Якби колись, сказав би хто мені, Що син стрілятиме в матір. Якби колись, то взяв би я його, І до пекла б відніс до того. Якби колись, сказав би хто мені, Що дочка благатиме матір, Зупинити війну, захистити онуків ії. Якби колись, то взяв би я її, І к онукам в підвал би відніс. Буду завжди, ти так і знай, Цвинтарем твоїм синам. Буду завжди, ти так