Мене звуть Курилас Роман. Мій батько помер, коли мені ледь виповнилося 12
років. Дуже боляче було бачити свою маму засмученою, відтак, щоб іноді на її
обличчі сяяла усмішка, я почав підробляти, допомагаючи людям – до
сільськогосподарських робіт я звик з дитинства. Ще будучи школярем, я не цурався жодної
роботи і дуже рано взяв на свої плечі відповідальність за родину - маму та
братів. Свого молодшого брата Андрія виховував з віку 4-ьох років. Я щиро вірив,
що в усьому мені допомагає Господь.
Стопроцентно я переконався в
цьому коли пішов у армію. Нас, декількох юних, неопірених «духів» з України,
кинули в гарячу точку – Нагорний Карабах. Там я пізнав ціну життя і смерті.
Довго