Предыдущая публикация
СЛУХАЙТЕ...
ТУТ ТРЕБА ПОПЛАКАТИ...
Два місяці пройшло вернулась Оксана літаком до Львова,
І впевнена, що син зрадіє, жива, хоч звісно не здорова.
У центрі в неї є квартира, і батьківська ще буде хата,
Буде Максим її щасливий, а їй, потрібно не багато.
Квартири двері не закриті, терпкий почула запах й дим,
Від ломки корчивсь на підлозі,колишній Ангел, її син.
А очі темні, наче нічка, хоч кольором і голубі,
Розкидані шприци і голки, валялись пляшечки пусті.
Він мовби звір на неї кинувсь,,кричав, що він грошей не мав,
Що через неї батько згинув,на матір руку він підняв.
Штовхнув Оксану на підлогу, неначе батогом шмагав,
Зболіле тіло не боліло, а в серце ніби ніж запхав.
Всю ніч побита пролежала,і встати вже не було сил,
А серденько кричало з болю, пропав, загинув мій Максим.
На ноги стала, ледь піднялась, душа боліла й голова,
На двадцять літ вмить постаріла, важка була її хода.
А йшла куди, сама незнала, як опинилась вона там,
І двері ледве відчинила, входила в Юри Божий храм.
Перед Розп”ятям на коліна, вклякнула, наче нежива,
Прости на Господа дивилась, в сльозах промовила слова.
Ти знаєш всі мої падіння, і бачив всі мої гріхи,
За себе, я посить не смію,а сина Господи спаси.
Молилась, сльози не втирала,і не встала із колін,
Прости, щоразу промовляла, щораз згиналась на поклін.
Прости мене за чоловіка,що він пропав моя вина,
Прости в усьому винна я…
Прости, що в церкву не ходила, хоч поруч з Храмом був мій дім,
Сліпою і глухою була,коли в неділю кликав дзвін.
Молилась, плакала , взивала, очей підняти не змогла,
Враз світло з Вівтаря забило, Ісус ішов наче Зоря.
І тільки простягнув Він руку, хотів підняти із колін,
До Храму вбіг і мчав як вітер,її Максим і блудний-син.
Просив прощення у матусі, перед Ісусом він вклякнув,
І Господь двом подав їм руки,обох до себе пригорнув.
Пройшло три роки, син женився, щаслива мати і Максим,
І перший крок у Храмі Божім, зробив онук,, Максима син.
Історія життєва люди,для всіх повчальна і складна,
Нас всіх Господь безмежно любить, чи блудний син ти,
чи дочка !
Стефанія Яворська . Чикаго 2012 року Божого.
Следующая публикация
Нет комментариев