Здається, хтось прискорив ніби час —

Була зима... а літо вже минає...
Світильник мрій померк, раптово згас,
Життя біжить вперед, від нас тікає.
Украла все лиха, страшна війна,
В зубах якої скільки горя й крові.
Нема вже радості, нема тепла.
А скільки було щастя і любові!
Пісні співали тихі вечори,
Всміхались з неба місяць й ясні зорі.
Тепер колишуть смуток явори,
Шукаєм порятунку в добрім слові.
Як час біжить... пробігла б ще війна,
Забрала б всі сліди свої криваві.
У серці знов бринить сумна струна,
Слова лиш гріють теплі і ласкаві.
Гойдає вітер у полях полин,
Що терпко вкоренився смутком в душу.
Чим вибити із серця горя клин,
І з моря сліз як вибратись на сушу?..
Надія зігріває нам серця.
Засяє промінь миру на світанку.
Закінчиться страшна війна оця.
І сонце нас будитиме щоранку.