Доброго дня, друзі! Нарешті я зважилася написати цей пост. Ніколи не вважала себе боягузкою, але зробити саме це ніяк не вистачала духу. Я вмію посміхатися, коли несила терпіти біль, я вмію підтримати того, у кого болить душа, коли спазм буквально паралізує тіло, я можу рік пролежати у гіпсі і потім знову навчитися ходити. Я багато чого вмію, але у мене погано виходить просити про допомогу. У сучасному світі так багато горя і бід, хвороб і травм, смертей і нещасть, що інколи мені здається, що так і має бути, що терпіти і мені долею судилося. Проте, завдяки інформаційним технологіям і соціальним мережам, пересвідчуюся у тому, що милосердя, взаємодопомога і небайдужість наперекір долі допома
Доброго дня, друзі! Нарешті я зважилася написати цей пост. Ніколи не вважала себе боягузкою, але зробити саме це ніяк не вистачала духу. Я вмію посміхатися, коли несила терпіти біль, я вмію підтримати того, у кого болить душа, коли спазм буквально паралізує тіло, я можу рік пролежати у гіпсі і потім знову навчитися ходити. Я багато чого вмію, але у мене погано виходить просити про допомогу. У сучасному світі так багато горя і бід, хвороб і травм, смертей і нещасть, що інколи мені здається, що так і має бути, що терпіти і мені долею судилося. Проте, завдяки інформаційним технологіям і соціальним мережам, пересвідчуюся у тому, що милосердя, взаємодопомога і небайдужість наперекір долі допома
Доброго дня, друзі! Нарешті я зважилася написати цей пост. Ніколи не вважала себе боягузкою, але зробити саме це ніяк не вистачала духу. Я вмію посміхатися, коли несила терпіти біль, я вмію підтримати того, у кого болить душа, коли спазм буквально паралізує тіло, я можу рік пролежати у гіпсі і потім знову навчитися ходити. Я багато чого вмію, але у мене погано виходить просити про допомогу. У сучасному світі так багато горя і бід, хвороб і травм, смертей і нещасть, що інколи мені здається, що так і має бути, що терпіти і мені долею судилося. Проте, завдяки інформаційним технологіям і соціальним мережам, пересвідчуюся у тому, що милосердя, взаємодопомога і небайдужість наперекір долі допома
Доброго дня, друзі! Нарешті я зважилася написати цей пост. Ніколи не вважала себе боягузкою, але зробити саме це ніяк не вистачала духу. Я вмію посміхатися, коли несила терпіти біль, я вмію підтримати того, у кого болить душа, коли спазм буквально паралізує тіло, я можу рік пролежати у гіпсі і потім знову навчитися ходити. Я багато чого вмію, але у мене погано виходить просити про допомогу. У сучасному світі так багато горя і бід, хвороб і травм, смертей і нещасть, що інколи мені здається, що так і має бути, що терпіти і мені долею судилося. Проте, завдяки інформаційним технологіям і соціальним мережам, пересвідчуюся у тому, що милосердя, взаємодопомога і небайдужість наперекір долі допома