"МАША ТА ВЕДМІДЬ"
Жили баба й дід на світі,
доньку Машу вони мали,
і веселу, і привітну,
і на вроду дуже гарну.
Якось подружки зібрались
йти до лісу по гриби,
та й в стареньких запитались:
"можна Маші з нами йти?"
Кажуть Маші баба й дід:
"не спізнися на обід!,
ти до лісу вирушай,
але ж гаву не піймай -
коло подружок знаходься
та й од них не відставай!"
Маша в лісі забарилась,
за грибочком нахилилась,
знайшла ягідки в кущах...
всі кудись поділись - жах!
Поблукала Маша трохи
та й хатиноньку знайшла -
невеличку, одиноку -
і тихенько увійшла...
Бачить: ліжко, стіл великий,
все убране - наче в свято,
гарні фіранки на вікнах...
та й присіла спочивати.
В тій хатині жив Ведмідь,
він зайшо
«СОЛОМʼЯНИЙ БИЧОК»
(за укр.нар.казкою)
Жили собі дід та баба,
Все життя робили марно.
Що зароблять – те й зʼїдять,
То ж, почали бідувать…
Баба просить діда якось:
- «Ти бичка змайструй мені,
Просмоли його, та гарно ж!
Знаю – що із ним робить!..»
Змайстрував для баби дід…
Соломʼяний вийшов бик,
Весь просмолений, аж чорний,
От який дідусь моторний!..
Бабця вивела пастися
Отого бичка на річку,
Сіла в березі й чекає…
Аж – ведмідь іде-блукає.
Як побачив він бика -
Слину з голоду ковта.
Враз бичку вчепився в бік,
Та не прокусив, ще й влип.
Погукала діда баба,
Щоб той біг допомогти.
Дід ведмедя – до підвала.
- «Згодом зробимо щось з ним!»
Зранку знову баба встала,
Узяла й попрямувала
Із б
«БАГАТСТВО»
(власне творіння)
Жила колись на білім світі
Сім’я велика – вісім діток,
Із ними – їхня рідна ненька.
Жили, що правда є, бідненько…
Ледь зводили кінці з кінцями,
Їли пісне, не жирували,
Пекли духмяний власний хліб,
Мали город, курей та хлів.
Не скаржились вони на долю,
Велику й сильну мали волю:
Любила ж матінка-бо їх
Діток ріднесеньких своїх,
Із ними бігала, гуляла,
У різні ігри з дітьми грала,
Тепло й кохання дарувала,
Себе усю їм віддавала…
Коли ж у матінки здоров’я
Ослабо і вона злягла,
Турботою, теплом й любов’ю
Її окутала сім’я,
Завжди круг неї всі ходили,
Хто чим уміє – так й годили…
І ненька з радістю в очах
Була щаслива, наче птах!..
А поруч жили багачі,
Грошви –
"ХЛІБ ТА ЗОЛОТО"
(за укр.нар.казкою)
Раз пекли в пекарні хліб,
А один буханець втік...
Котиться він по стежинці,
У рум'яній одежинці,
Пристає до двору пана
Та і стукає у браму:
- "Мене в себе прихистіть,
З хлібом будете тоді!"
А йому й відповідають:
- "Калачів нам вистачає!"
Буханець продовжив путь,
- "Може тут мене приймуть?"
Він сказав, коли у хвіртку
Закотивсь, біднячі дітки
Його радо прийняли,
Й до господи занесли,
Разом всі його поїли -
Лиш окраєць залишили...
А з окрайця - ото диво -
Виросла нова хлібина!
Тож, тепер вже в бідняків
Хліба вдосталь назавжди!..
Іншим разом от що сталось:
Золото з гори зірвалось,
Покотилося в долину,
До біднячої гостини.
Стука в двері й ну благ
"ПРО ЛИПКУ Й НЕНАЖЕРЛИВУ БАБУ"
(за укр.нар.казкою)
Жили вбого дід та баба -
Печі нічим протопити...
- "Може, діду, - баба якось
Каже - липку хоч зрубити!.."
Дід сокиру взяв - й до лісу
Він до липки шкандибає...
Замахнувся лише, раптом
Йому липка промовляє:
- "Не рубай мене ти, діду,
Вам в пригоді стану я,
Буду будь-чим я годити,
Мене тільки не рубай!"
Повернувся дід додому,
Бабці все те розповів.
- "Ти не взяв за це нічого -
Краще б в липки попросив
Ти конячку, ще й із возом,
Щоби пішки не ходить
Нам у спеку і в морози,
Швидше до садка біжи!"
Дід пішов тоді у сад,
Каже липці: "Так то й так:
Зажадала баба, мовить
Щоби нам - коня і возик!.."
- "Добре, так і буде най!
Ти додому повер
"КАЛИТОЧКА"
(за укр.нар.казкою)
Жили чоловік й жона,
Мали вони два вола,
А сусіда їх мав віз
Та четвірко гарних кіз...
Так домовились сусіди:
По неділях буде зміна,
Раз один бере волів,
Другий - бричку до них.
От раз каже жінка пана,
Що його були воли:
- "Будем мати більш товару,
Ти волів на торг веди!
Продаси - то купим коней,
А до них іще й підводу!"
Чоловік узяв волів,
Та їх на базар повів...
Зустрічає його вершник на коні:
- "Ти волів аж до базару не веди -
Обміняймось: тобі кінь - мені воли,
Повертай та до родини йди!"
Обміняв волів на коні
Та іде собі поволі...
Зустрічає пана із коровою,
Що також іде-хитається дорогою:
- "Обміняймо твоїх коней
На мою дійну корову!"
Вже іде на
«ПІП ТА СЕЛЯНИН»
(за укр.нар.казкою)
Чоловік жив дуже бідно,
Ні кінець, ні край не видно,
Мав родину він велику:
Жінку та багато діток…
Раз пішов до церкви зрання,
Та й почув попа сказання:
«Що у кого є в господі –
То давайте всим народом
Його зносьте ви до церкви,
А Господь віддячить вам,
Все сторицею поверне,
Я ж благословення дам!..»
Каже жінці чоловік,
Що казав всим вранці піп,
Але жінка промовляє:
- «Та нічого ж в нас немає,
Ані вівці, ані коні,
Лиш корова на ослоні!..»
- «От її й поведемо,
Потім же заживемо!..»
Повів ту корову попу на обістя,
Вписав її піп у церковную книжку…
Пішла-ся корова з другими пастися
Бідняк же вернувся додому та й нишком
Сидить-дожидає вертання Госпо
«ЯК МИКОЛА БУВ КОРОВА»
(за укр.нар.казкою)
Жив-сі чоловік на світі,
Звуть Микола бідняка.
В його хаті – повно діток,
Нічим їх прогодувать…
Раз і жінкою вони
Йшли до лісу по гриби,
Коли це багач іде,
Та й корівоньку веде…
Що Микола робив в нього
Той грошей не дав йому,
Ой, потрібна їм корова!..
То бідняк таке утнув:
Зняв мотузку з її рогів
Та і себе підперезав,
Повели у двір корову,
Микола ж з паном прямував…
Йдуть Микола з багачем,
Та й купця стрічають.
Купець, сміючись, тихцем
Багача питає:
- «Скільки дав за цього вола?»
А багач відповіда:
- «Чи не бачиш: то – корова!»
А назад й не погляда…
Озирнувся, все-ж, багач
Та насупився, хоч плач:
- «Що ж воно такеє сталось –
Брав корову
«ХИТРИЙ ПІВЕНЬ»
(за мотивами укр.нар.казки)
Півень, крилами змахнувши,
Залетів на пліт та й став
Кукурікати він дуже,
Від натуги ледь не впав…
Пробігала поруч лиска
Та, зачувши півня спів,
Підійшла до нього ближче
Та й промовила: - «Облиш!
Голос, звісно, твій чудовий,
В твого ж батька кращий був,
Голос дужий, гоноровий
Він таке колись утнув!
Він заплющив зовсім очі
Та і, ходячи, мов пан
Полонив серця прохожих -
Кукурікати почав!..»
- «Це я ладен повторити!
Це робота не тяжка!
Можу теж я так ходити!» -
Півень їх відповіда
Він заплющив свої вічка,
Заспівав на повний дух…
А тим час його лисичка
Хвать! І кинула в лантух…
Понесла собі в господу
- «От наїмся вряди-годи!»
Півень зовсім не
«ПАН КОЦЬКИЙ»
(за мотивами укр.нар.казки)
Жив собі у чоловіка
Кіт – мишей вже не ловив,
Бо старий був та лінивий,
Задарма він пив та їв…
Захотів кота господар
В темнім лісі полишить,
Бо не робить кіт нічого –
Нащо буде в хаті жить?..
Серед лісу кіт стоїть,
Озирається: аж от
Лиска стежкою біжить
Та й питається: «Ти хто?»
- «Я – Пан Коцький!» - каже кіт
Та й хвостом своїм виляє…
- «Будеш мій ти чоловік!» -
Йому лиска одмовляє…
Кіт погодився, і вдвох
До лисичкиної хати,
Йдуть вони через ярок,
Ягід де росте багато…
Лиска із котом в господі.
Не натішиться доволі -
Жінка – чоловіку годить:
Що впіймає – все котові…
Зайчик раз зустрів лисичку:
- «Я сьогодні, лиско, хочу
В гості завітать, се