Жили баба й дід на світі,
доньку Машу вони мали,
і веселу, і привітну,
і на вроду дуже гарну.
Якось подружки зібрались
йти до лісу по гриби,
та й в стареньких запитались:
"можна Маші з нами йти?"
Кажуть Маші баба й дід:
"не спізнися на обід!,
ти до лісу вирушай,
але ж гаву не піймай -
коло подружок знаходься
та й од них не відставай!"
Маша в лісі забарилась,
за грибочком нахилилась,
знайшла ягідки в кущах...
всі кудись поділись - жах!
Поблукала Маша трохи
та й хатиноньку знайшла -
невеличку, одиноку -
і тихенько увійшла...
Бачить: ліжко, стіл великий,
все убране - наче в свято,
гарні фіранки на вікнах...
та й присіла спочивати.
В тій хатині жив Ведмідь,
він зайшов, пройшла лиш мить.
Бачить - в ліжку спить дівчина
трохи змучена, вродлива
"Тепер житимеш зі мною,
буде добре нам з тобою,
газдуватимеш у хаті,
я ж - до лісу, мед збирати!,
та втекти не намагайся -
дожену, то начувайся!"
Маша думала-гадала:
як Ведмедю втерти ніс? -
пиріжків навипікала,
аби до села відніс.
Поскладала їх у кошик,
заховалася у них...
"до села. додому. прошу. -
написала - на обід!"
Повернувсь Ведмідь в хатину,
взяв до рук оту корзину,
й до села попрямував,
бо він Машу поважав...
Йшов він, йшов... зморився й каже:
"на колоду сяду я,
відпочину й тишком-нишком
покуштую пиріжка!"
Лиш зібрався кошик знять -
Маші голос чути враз:
"бачу-бачу, не сідай,
до села ти поспішай!
швидко кошика на спину!
бачу все! і не гадай!"
... до села Ведмідь прийшов,
хату батьківську знайшов,
зачав стукати у браму,
та й гукати батька й маму...
"Вам від Маші пиріжки!
Ви ідіть сюди мершій!"
як зчинили гвалт собаки,
налякавсь Ведмідь, аж зблід,
кошик полишив - й тікати!
він чимдуж у ліс побіг!..
Маша вилізла - й сміється:
"Вийшло! Повернулась я!"
Батькам тулиться до серця...
... така казочка моя...
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев