Предыдущая публикация
Як сніжинку-сльозу, я тримала минуле в долоні,
та в чутливому сні, доторкнувшись теплом до повік,
заколисаний вітром, прокинувся місяць уповні,
і мій компас душі непохитно вказав у твій бік!
Без причин і пояснень, забувши всі погляди й лиця,
на перетині доль, там, де небо під ноги паде,
так, як звірі за мить відчувають своїх і чужинців -
я нежданно й негадано просто відчула тебе!
А спитаєш - чому? Не скажу, бо не знаю і досі:
коли день березневий котився по ринвах зі стріх -
в мокрім сріблі дощів я впізнала очей твоїх просинь
і без права на відступ обрала тебе поміж всіх!
І тепер, в цьому світі, де блискавка в'ється змією,
по оголених нервах небес переходячи в грім -
я не можу... ну просто не можу не бути твоєю!
Ти не можеш... ну просто не можеш не бути моїм!
© Надя Ковалюк
Следующая публикация
Комментарии 1