Лісові брати загальна назва партизанського опору в країнах Прибалтики проти радянської окупації, розпочатої за Пактом Молотова-Ріббентропа. Цей рух налічував порядку 170 тисяч вояків, з них 50 тисяч загинуло або пропали без вісті. В сучасній історіографії Литви, Латвії та Естонії цей рух характеризується як національно-визвольний, у радянській та сучасній російській — як профашистський. Аналогічний рух опору в цей період існував також на Західній Україні (УПА), Західній Білорусі (БКА), В Естонії рух опору налічував до 15 тисяч чоловіків протягом 1944—1953 років. Найактивніше лісові брати діяли в районах Пярнумаа та Ляянемаа, Тартумаа та Іда-Вірумаа. За період з 1944 — по 1947 вони здійснили 773 збройних напади, знищивши близько 1000 бійців радянських спецслужб. ] Латвія Загальна кількість партизанів налічувала до 10 тисяч, ще 20 тисяч чоловік активно допомагали партизанам провіантом і притулком. До 1947 року центральне командування латиського спротиву утримувало штаб-квартиру на вулиці Матіса у Ризі.[ Латиським партизанам вдалося знищити від 1,5 тисяч (за радянськими джерелами), до 3 тисяч (за латиськими джерелами) чекістів, бійців каральних батальонів та партійних активістів. Натомість тисячі партизанів були арештовані, і більше десятка тисяч членів сімей та тих, хто підтримував партизан — депортовано. Литовські партизани У Литві партизанський опір був найсильнішим серед країн Прибалтики, окремі регіони контролювалися повстанцями до 1949 року. Уникаючи прямих сутичок з червоноармійцями та військами НКВС, литовські партизани ефективно боролися методом саботажу, засідок та вбивств окремих комуністичних діячів.[7]. Керівником лісових братів в Литві був Йонас Жямайтіс (1909—1953), ім'ям якого з 1998 року названа військова школа у Каунас Лісові брати (ест. metsavennad, латис. meža brāļi, лит. miško broliai) —