Я йду дорогою свого життя І хочу всім цю повість розказати Ось той момент, де я іще дитя, Де вперше я зуміла рідних обійняти. Ось перше слово – ТАТО пролунало, І перший крок..невпевнений та несміливий, Але дитинство швидко так минало І ось вже юність…ох період цей бурхливий. Пора цвітіння душ, вогонь в очах Запал, думки, максималізм юнацький І скільки мрій в цих зоряних ночах І погляд на життя можливо трохи чудернацький Та раптом зчорніло усе навкруги Змінилося небо і стало усе чорно-білим Душа розривалась, несила стримати туги І стало усе нам з матусей немилим Закрила хижа смерть повіки назавжди Тепер я очі твої сині в небесах шукаю Нема в цім світи гіршої біди, Хоча б на мить, татусю, бачити тебе бажаю Моя дорослість, тату, втіха замала В мені ще й досі те мале дівча Без тебе вся земля – немов смола І я, як бите і дрібне курча Та поруч мама – ніжність і опора Моя утіха, радість і краса Моя рідненька, щира, яснозора Нехай її життя все довше не згаса Тому я всіх молю і закликаю Після довгих, тяжких і туманних доріг, Поверніться туди, де вам скажуть: «Чекаю» Ця місцина – ваш рідних батьківський поріг Не вмирайте,батьки, ви потрібні живі Своїм серцем щодня додому я лину Ви янголи наші, нічні вартові І поруч завжди, щодня й щохвилини Цінуйте батьків, допоки вони ще живі Радійте життю , бо час швидко плине Не будьте як мумії ті воскові Бо щастя в сім’ї для людини Вклонюся я, мамо, тобі низько-низько Що ти не зламалась, удар прийняла Я буду поруч завжди, близько-близько Бо ти із дитинства і дотепер на руках пронесла Та все ж життя то справжня казка Нехай у кожної буде щасливий кінець Усе для нас в цім світі божа ласка Тому Відкрийте серце, воно не камінець Треба вірити в себе, у те,що життя ще триває Нехай тепер усмішка із уст не зникає "Не опускати рук!"- девіз віднині такий І шлях життєвий хай буде легкий