Сьогодні 9 листопада, визначний та надзвичайно важливий день, вшанування української писемності і мови, та Преподобного Нестора-Літописця!

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. Як тіло без душі мертве – так стає мертвою, зникає, відходить до небуття без мови народ. Мова – це буття нації, її життєдайна сила. І поки живе мова – житиме й нація. Мова - основа народу і держави. Окупант, щоб оволодіти землями назавжди, нищить мову народу загарбаної території.
Тому справжня зброя нашого агресора - не танки і гради, а «русскоє одноязичіє».
Якщо в українській державі панує і заохочується російська мова, то це не Україна - це філія Масковської імперії. І питання часу, досить невеликого, коли на місці України знову виникне Малорасєйська губєрнія.
Тихою сапою Москва таки добилася свого. Однією із головних вимог і цілей російської агресії в Україні, а також лозунг всього ватно-колорадського руху була «русскаязичная Україна».
І зараз спостерігаємо шалений успіх цього тренду в політикумі, ЗМІ, інтернеті та і побуті. Якщо після Революції Гідності ватники і колоради із сепаратистами трошки затихли і поховалися, то зараз голосно і впевнено заявляють про своє ПРАВО!!!! не знати, не володіти і не вживати ДЕРЖАВНОЇ української мови.
Якщо раніше було якось «троха неудобно» від цього, і це бажання уззкоязичних пітекантропів сором'язливо маскувалося під трендом «я нєдостаточно харашо владєю і нє хачу разгаварівать з акцентом», або щось подібне, то зараз цим навпаки бравують і навіть «беруть на горло».
Варто зробити зауваження державному чиновнику чи депутату, то у відповідь почуєш агресивний напад і образи на рівні бандита із заточкою. Навіть міністри срати хотіли на державну мову і показово бридяться нею. Тут мимоволі згадаєш добрим словом пана Азірова, який, хоч і по-дебільному, але пробував розмовляти українською. А тут навіть є фрукти, які гордо заявляють, що українською володіють, але розмовляти не будуть. Типу із солідарності до уззкоязичних одномовних братьєв, оскільки це недемократично.
То, може, по аналогії із демократичної солідарності до ЛГБТ-товариств, так браво будете з ними в анус довбитися?
Але саме паскудне, що прихильники «уззкого одноязичного міра» цинічно взяли на озброєння нову "фішку" – «да как ви смєєтє?! Вєдь ми, русскоязичниє, воюєм в БТРах і ранєниє лєжим в госпіталях!»
Таке враження, що воюють саме за те, щоб не знати української мови і рани отримують в боротьбі проти «мовнюков із сабачьім нарєчієм».
Я дуже радий і втішений, що на Майдані і в АТО пліч-о-пліч стояли і воюють всі національності і всі мови України. І так має бути. Українці, білоруси, татари, євреї і росіяни. Ми всі діти України.
Але не мусить небажання вчити українську мову і презирство до українців в Україні виглядати як нагорода і індульгенція за свій героїзм у боротьбі із агресором.
Справжня зброя агресора, який, до речі, це не приховує, не танки і гради, а «русскоє одноязичіє». Мова - основа народу і держави!
В Україні державна українська мова має мати підтримку з боку держави, а не опір, і не бутафорську, а справжню!
Питання мови - питання стратегічного виживання на рівні із виробництвом своїх протитанкових ракет і бронетехніки. Рим впав не тому, що не вистачало зброї, а тому що не було кому цю зброю тримати. Ідентифікація народу розмилася.
Не буду наводити приклади мовної політики в Німеччині чи Польщі. Подивіться на "братню" Росію. Якщо ти не володієш і не розмовляєш державною мовою, шлях до держслужби для тебе закритий навіки. Зате у нас зневажливим ставленням до української мови викохуються ватніки і сепаратисти. І не треба дивуватися, звідки вони беруться. А звідти і беруться.
Ніхто не вимагає від вас у побуті, на базарі, в бесідах із коханцями і сусідами вживати примусово українську мову. Але держслужбовці і представники влади зобов'язані це робити!
І, коли вмикаєш радіо чи телевізор, то я не повинен почуватися як в резервації для вимираючого народу в своїй рідній державі, коли все на "вєліком язикє" "мєншин" нашої країни. Коли диктори запопадливо переходять на російську у спілкуванні із одновимірними, або дозволяючи собі нахабно розмовляти на "своєм" навіть з україномовними дітьми на талановитих шоу...
Чому грузини, литовці в нас на державній службі вважають для себе честю і обов'язком розмовляти українською?! Так, з акцентом, але з повагою до народу нашого.
А українські посадовці цідять через зуби із себе українське слово як матюк – раз в рік, щоб миттєво перейти на общєпанятний.
Хіба можна забути, відео, як російські окупанти збиткувалися над смертельно пораненим українським бійцем, який просив водички. «Разгаварівай па чєлавєчєскі!» - кричали вони і гиготіли.
Чим ви неуки «русскаязычные украинцы» тоді відрізняєтесь від них?!
Одна вона у нас така - Коли забув ти рідну мову,
Уся співуча і дзвінка, Яка б та мова не була -
Уся плакуча і гримуча Ти втратив корінь і основу
Хоч без лаврового вінка. Ти обчухрав себе дотла.
(Т.Шевченко).