ЯКБИ МЕНІ, МАМО , НАМИСТО.....

Казали мама ще колись-то:
«Не вишивай сорочки так барвисто,
А бережи дівоцькеє намисто,
Бо розірвеш – то не збереш,
А не зібравши, щастя не знайдеш».
Я матері послухала, авжеж.
Пусті, гадала, балачки.
Все вишивала дивом сорочки,
Вплітала свою долю у стіжки.
На теє досить було хисту.
Але не вберегла свого намиста,
Згубила намистинки в полі чистім.
Тепер щоночі їх збираю,
Зібрала майже всі, одну шукаю,
Свою дівоцьку долю виглядаю…
Анастасія Витрикуш
Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки дівчат, а й молодих заміжніх жінок; лише бабусі, якщо й носять намисто, то дуже небагато — один, два разочки, та й то темних кольорів. Дівчата ж і молодиці навпаки, захоплюються зеленим, блакитним, а найбільше червоним намистом. Якщо молодиця має, бувало, багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка.
Про це знаходимо в Т. Шевченка:
А жіночку свою любив —
І Господи єдиний!
Як те паня, як ту дитину,