Молодість і зрілість сіли на лавку.

Молодість сказала: «Ти як я зумій.»
Зрілість відповідала: «Краса не вічна,ти навчися ділитися красою
сердечною.» Молодість, з кепкуванням: «Що в тобі такого? Дім, сім'я,
робота. Нудні окови.» Зрілість посміхалася, ніби меншій дочці: «Без оков
родинних люди – одинокі.» Молодість твердила: «Все в мені прекрасно,
молода, вільна, і красива, ясно?» Зрілість відповідала: «Я тебе мудріша,
і з тобою, юнко, сперечатися не смію. Подорослішай, взнаєш,
щастя не в свободі, не в нічних гуляннях, не в парижській моді.»
Молодість сміялася: «Дурощі все це, раз не в цьому щастя, означає щастя
немає» Зрілість відповідала: «Ні, воно буває, якщо жити з коханим небо
дозволяє, якщо сміх діточок чується у домі. Ти ще з щастям, крихта,
незнайома...» Молодість запитала: «Якщо правда це, що ж по ночах плачеш і
про що секрет?» «Я по ночах плачу.», - зрілість говорила: «Тому що
раніше це... зовсім не цінила.»