Зачарована щастям лелечим...

Серце радісно загупотіло.
Зазирала я в їхнє гніздечко,
Коли в парі собі клекотіли.
Як же мило журавка стрічала
Свого красеня з віттям у дзьобі!
Як із смутком якимсь проводжала,
Видивлялась в безкрайньому небі...
І подумалось : так не буває!
Хіба можна отак,у тіснині,
Збудувати світ тихого раю,
Де із статків - гніздо й небо синє?!
Але ж власних очей не надуриш!
Та і серце не звикло брехати...
Серед буднів,сумних і похмурих,
Лиш Любов може так клекотати!
Якась Вища Любов...неземная...
Між людей я таку не стрічала.
Але ж є! Хай десь там...в небокраї...
Тим коханням цей світ прославляла.
Валентина Матвіїв