
Птахи турбуються, нервують, коли-не-коли щось скрикують. Час їм у далеку дорогу збиратися. А жовтогаряча, розцяцькована безліччю барв осінь уже їде на рудому коні. Десь-не-десь стоять ніжно-бурштинові берези, коричнево-жовті шати приміряють верби, міддю переливаються дуби… Осінь, чарівниця кольорів, і вересень, її вправний учень, швидко малюють декорації до прощального грандіозного карнавалу природи, чарівного балу падолисту, увертюра якого вже бринить у повітрі.
І раптом літо, згадавши, як добре йому було, прокидається з невчасно розпочатої сплячки, розливає сонце над нивами та лісами. І спалахує навколо бабине літо! Бузкова герань, гнучкі петрові батоги, жовті кульбабки, білосніжні ромашки – усе знову квітне, сподіваючись на тепло. Удруге вбирається у весільний одяг глуха кропива, червоніють навіть духмяні сунички. Небеса, осяяні яскравим холодним промінням, низько схиляються до справжніх осінніх квітів: жоржин, айстр, чорнобривців, сальвій. Вони будуть стояти до останнього, закриваючись пелюстками від перших, ще не дуже жорстоких морозів. Але це буде за кілька днів, усього-на-всього кілька днів, а зараз – бабине літо! Знову замайоріли в повітрі метелики, знову гудуть джмелі, знову снують до квіток ніби і не стомлені працею бджоли.


Присоединяйтесь — мы покажем вам много интересного
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 2
Вже павутини, наче сіті,
Невидимі ткачі прядуть…
Надворі осінь, кажуть – літо.
Чи бабине воно? Мабуть…
По срібних струнах ген, на вітрі,
Скрипаль смичком виводить, б’є,
По нотах тих, що на пюпітрі,
Сумні мотиви награє…
Надія Бойко
У народі потепління осінньої пори зветься «бабине літо». Ця назва пов’язана з життям жінок-селянок. У цей час закінчуються польові роботи, і жінка тимчасово вивільняється від важкої праці та може трохи перепочити.
У Північнії Америці цей період називають «індіанським літом», бо забарвлення дерев стає схожим на яскравий одяг індіанців. «Літо бабусь» - кажуть німці, «баб’є лєто» - росіяни, а французі називають його «літом святого Мартиніка».
У повітрі літає павутиння. Легенда з Поділля розповідає: сонце взяло до себе дівчину, зробило її такою, що вона так само, як і сонце, жила, не ївши. Дівчина сидить і пряде без відпочинку, а восени видно, як у повітрі пливуть довгі нитки павутиння. Це від того, що дівчина пряде і нитки падають долу. За легендою з Бойківщини, павутиння з’єднує небо і землю. Душа, яка прилетіла до прірви, має пройти по кладці, як павук по павутинні.
Снують павутиння молоденькі павучки, які раз у житті вирушають у манд
...ЕщёУ народі потепління осінньої пори зветься «бабине літо». Ця назва пов’язана з життям жінок-селянок. У цей час закінчуються польові роботи, і жінка тимчасово вивільняється від важкої праці та може трохи перепочити.
У Північнії Америці цей період називають «індіанським літом», бо забарвлення дерев стає схожим на яскравий одяг індіанців. «Літо бабусь» - кажуть німці, «баб’є лєто» - росіяни, а французі називають його «літом святого Мартиніка».
У повітрі літає павутиння. Легенда з Поділля розповідає: сонце взяло до себе дівчину, зробило її такою, що вона так само, як і сонце, жила, не ївши. Дівчина сидить і пряде без відпочинку, а восени видно, як у повітрі пливуть довгі нитки павутиння. Це від того, що дівчина пряде і нитки падають долу. За легендою з Бойківщини, павутиння з’єднує небо і землю. Душа, яка прилетіла до прірви, має пройти по кладці, як павук по павутинні.
Снують павутиння молоденькі павучки, які раз у житті вирушають у мандрівку. Вилізе павучок на високу рослину і починає випускати павутиння. А воно підхоплюється вітерцем, і крихітна комашка вже летить над землею, щоб оселитися на новому місці. Буває, через кілька кілометрів від насиджених місць приземлюються переселенці. Вітер інколи піднімає їх високо, і це забезпечує далекий переліт. Буває, що «транспорт» відривається, і тому чимало порожнього павутиння блукає у повітрі. Сріблясті шовковисті нитки пливуть над річками й озерами, чіпляються за дерева, кущі, високі бур’яни, гойдаються на гілках, травах, осідають на ріллю і воду. У гарні сонячні дні особливо багато цих сріблястих струн.