БАТЬКІВСЬКА ХАТА
Приїздіть, любі діти, до хати,
Де чекають вас батько і мати.
Поки стежка додому ще в’ється,
Доки батьківське серце ще б’ється.
Вони кожного дня у віконце
Виглядають вас всіх, наче сонце.
Не примушуйте довго чекати,
Бо ви можете їх не застати.
Їм не треба від вас вже нічого,
Тільки б ви не забули дороги
І частіше до них приїжджали,
Та онуки в дворі щебетали.
Бо колись буде пусткою хата,
Не стрічатиме більше вас мати,
І закриються батькові очі,
Що чекали на вас дні і ночі.
Бур’яном заростуть всі доріжки,
Де в дитинстві ходили ви пішки.
В серці будуть лиш біль, каяття,
Та не буде в свій дім вороття.
Батьківську хату кожен пам’ятає –
Це джерело для кожного життя.
Дорожчого на світі не буває,
Немає права це на забуття!
Там все знайоме до сльози з дитинства,
Там килим на подвір’ї з споришу.
Там дух живе сільського материнства,
Який я до сих пір в душі ношу...
Там яблуня, чи вишня, бугорочок…
Як буцімто нагадує: «це ж я»!.
Для серця є у кожного куточок,
Що значить: батьківська свята земля.
Там навіть хата простягає руки,
Коли у батьківський заходжу двір.
«Закінчились нарешті мої муки»…
На мить сльоза погіршила мій зір.
Не падаю я в ноги нашій моді,
А в більшості підтримую прогрес.
Хоч один сонях там, на тім городі,
Мені дорожче замка до небес.
А.Іванов
Комментарии 25
Хато моя, рідна батьківська хато,
Як думок про тебе жевріє багато.
Ти – рожевий досвіток дитинства,
Ти – вербова тесана колиска.
Ти – пахучі мальви і жоржини,
І червоні кетяги калини,
Рушники, що мама вишивала,
Й колискові, що вона співала.
Пахнеш ти любистком, сонцем, квітом,
І рясним дощем, й спекотним літом,
Хмелем, чебрецем і свіжим хлібом,
Матір’ю, батьком, прадідом – дідом.
На горбку зеленому
На горбку зеленому, на горбку —
Біла хата-мазанка у садку.
Коло неї — вишеньки наливні,
Понад нею — сонечко день при дні,
А за нею — стежечки з краю в край,-
Це моя домівочка,
Рідний край.
Тут лелеки крилами лопотять,
Тут веселі дощики хлюпотять,
Тут шумлять над річкою явори,
І росту за ними я
Догори!
На зеленому горбочку
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
Наша хата
Я люблю свою хату,
І подвір’я, й садок,
Де і сонця багато,
І в жару – холодок.
Тихо й затишно. Квіти
Коло хати цвітуть,
І невтомно все літо
Бджоли в цвіті гудуть.
Все для мене тут рідне:
Стіни, білі як сніг,
І віконце привітне,
І дубовий поріг.
І ряденця строкаті,
Й рушники на стіні –
Навіть дим в нашій хаті
Рідно пахне мені.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі.
Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Хата - символ рідної землі, Батьківщини, свого роду. А з ними приходя...ЕщёУкраїнська хата — це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі.
Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Хата - символ рідної землі, Батьківщини, свого роду. А з ними приходять тепло і затишок, захист і допомога. Бо в рідній оселі живе твоє предковічне добро, твоя перша й остання надія. Кажуть, що в рідній хаті й стіни допомагають. Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля.Окрім всього, хата - то скарбниця народних духовних традицій, бо в ній - дух народу і душі кожного покоління людей.
Хай живе наш рідний дім!
Тепло й затишно у нім.
Тут і тато, тут і ненька,
І бабусенька рідненька,
І веселий наш дідусь
Крутить пишний русий вус. (Є.Железнякова)
Посаджу біля двору калину,
А в садку я посію квітки...
Чому в маминій долі полину
Гіркий присмак на довгі роки ?
Її руки так зморшками вкрито...
Я вустами до них припаду,
А у коси вже бабине літо
Біля двору стоїть рідна ненька,
Діточок виглядає з доріг,
Поросла споришем доріженька,
Дитячих чекає вона босих ніг.
Прилечу до матусі на крилах,
На колінах до ніг припаду,
Щиро покаюсь в своїх я провинах,
І ніжно до серця її пригорну.
Поспішайте ступить на поріг,
Бо святішого в світі немає,
Як любов материнська,її оберіг.
Гніздо лееки збудуваи
І щовесни із клекотінням
З доріг далеких вірних друзів,
Які тебе не полишають
Ні в радості а ні у тузі,
З любовю ми спостерігали,
Як лелечата у гнізді зростали,
Діток лелеки милували
Піднятись в небо научали.
Пройшли роки,батьків нестало,
Лелеки це відчули серцем,
Злетіли в небо і розстали,
Навік покинувши кубельце.
Де ви тепер птахи родино?
Душа у спогадів питає,
Ту пору часм пригадаю
І смуток серце огортає.
Прошу вибачення за таку печать,комп глючить.