Ліна Костенко
Так без кохання і життя тьмяніє
Як лист осінній, піде в небуття.
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє,
Що лиш любов – продовження життя...
Так без кохання і життя тьмяніє
Як лист осінній, піде в небуття.
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє,
Що лиш любов – продовження життя...
Комментарии 4
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
© Ліна Костенко
Ліна Костенко
Жінка - як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи
Ліна Костенко
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
нe ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко