Білі сходинки, чорні сходинки
До містка між життям і вічністю.
У душі несуттєві спогади,
В голові ще думки невічливі.
Біла сходинка поміж чорними
Поряд з ними помітно звужена.
Поміж чорними біла сходинка
Зазвичай не життя-ілюзія.
Тут не бажано зупинятися.
Будувати пісчані куполи.
Марно тішитися, кохатися.
Через мить все закінчеться муками.
І полізеш з душей роздертою
По вже звичній і мрячній сходинці.
І не жити тут, і не вмерти тут.
Але це вже життя-в подробицях.
То навіщо бруднити фарбами,
Малювати квітки на чорному?
Білий колір вдихати жабрами?
Все, що світле-то ілюзорно є.
В голові ще думки невічливі,
У душі несуттєві спогади.
До містка між життям і вічністю
Білі сходинки,чорні сходинки.
Комментарии 2
вся смугастая рідня.
Більш нема такого дива –
смужка чорна, смужка біла.
Хвіст неначе у осла,
ледве грива відросла,
на коника дуже схоже,
тільки ростом менше, може.
Табуном в степу пасеться
і галопом десь несеться,
землю копитом збиває,
як від хижаків тікає.
Ти його ураз згадаєш,
як шосе перебігаєш:
лиш по « зебрі», безперечно,
переходити безпечно.
то чорна,то знов біла полоса
то все прекрасно і усе пригоже
то знов на камінь налетить коса
порядок тих смуг роль не крає
бо ж кожна з них швидко мине
та в зебри ще й попа буває
і це так тривожить мене.