Монолог ляльки

«Я – ватяна лялька,
Із ґудзиків – очі,
Сиджу у куточку,
А бавитись хочу.
І ручки, і ніжки
М’які і невмілі,
А я ж танцювати
Колись так хотіла.
Косички-шнурочки,
Без усмішки губи,
Невже я такою
Завжди тепер буду?».
Так думала лялька
В красивій вітрині...
І раптом їй щастя
Всміхнулося нині.
Її в подарунок
Купили для Олі.
Вже лялька не буде
Сумною ніколи!