#війнаукраїна
До росіян
Ви нам зпаскудили життя,
Ви зруйнували наші мрії!..
Не вимагаю каяття,
Бо помста моє серце гріє?!.
Простити те, що ви зробили,
Не зможе навіть наш Отець,
Його дітей невинних вбили,
Вовки, що вдаєте овець!
Ви прокляті навіки між світами!
Не прийме вас ні небо ні земля!
В історії залишитесь кривавими катами,
За кожного солдата, маму, немовля!..
Буча не відпускає ...
Чи знаєш, кацапко, чий хрестик ти носиш?
Той самий... "красівий", що дав чоловік.
Не гне тобі шию?... Бо то важка ноша...
Той хрестик із Бучі... Проклятий навік!
Той хрестик... татусь дарував своїй доні,
Так довго його він доньці вибирав...
У дівчинки з Бучі посивіли скроні,
Коли твій іуда той хрестик зривав...
П'ятнадцять їй років... Було... Вже немає...
І хрест на могилі... На ньому ім'я...
У тебе ж, паскудо, теж донька зростає...
Проклята навічно твоя вся сім'я!
Той хрестик, що носиш не тисне на груди?
Слід крові на ньому залишить тавро...
За хрестик, за "сєрьги" в нас гинули люди,
У нас в Україні ви сієте зло...
Ти ходиш...Смієшся... Гнилою душею...
Хизуєшся ти
Вона забилась у куток у сінях,
Зчепивши руки на тонких колінах.
Весь вечір її мати їх просила:
«Благаю лиш, не мучайте дитину!»
Кричала рідна: «Відвернися, доню!
Як можеш, то тікай, мерщій, серденько!»
Щось смикало і стукало у скронях,
Зіщулився весь світ до зойку неньки.
Потім почула, як хрипіла мама.
Та раптом стихла... і зірвало нерви
Нечуваним, шаленим криком пьяним:
«Тащи сюда ее малую стерву!»
І потягнув кудись у пекло саме
Її за коси руський звір проклятий.
Застиглим поглядом дивилась мама,
Як гине її доня в лапах ката.
Зв’язавши за спиною сині ручки
Рашистські звірі пьяно реготали:
«Кто первым отымеет эту сучку, -
За героизм получит все медали»...
Сіріло небо вже, все ближч