І знати, що немає нікого,

хто б упізнав чи звинуватив,
у місті, в якому так помилково,
так невтішно було зимувати,
так бентежно було у травні,
так жахливо було у серпні,
люди були такі невиправні,
тварини були такі нестерпні.
Відводити очі від перехожих,
від псів, що вкладаються на алеї.
Знати, що пам’ять багато що може.
Знати, що спомини – це привілеї.
Сонце було таким непокірним.
Вивітреними були кімнати.
Знати, що можна бути спокійним.
Але тривожитись і нервувати.
Жадан