З роками стишую ходу,
Все більше хочеться мовчати,
У тиші спокій віднайду,
Люблю з собою розмовляти.
І не важлива думка тих,
Які мене не розуміють.
Люблю я щирих і простих,
Ну і дітей, бо діти гріють.
З роками змінюється смак,
Вже незручне не одягаю,
І не хвилює аж ніяк,
Що в стару сукню не влізаю.
Гучні розмови не люблю,
Де один одного не чують.
Якщо не хочу, не зроблю,
Мене примушення дратують.
Комусь я стала незручна,
Можливо декому й погана.
Хіба є в тім моя вина?!
Комусь я добра, мила й гарна!
В житті багато що було.
Як довго я жила для інших...
То леденіло, то пекло,
З роками я ставала інша.
Все більше й більше я мовчу,
Хоча люблю поговорити...
Життя сторінки нові вчу,
Й переосмислюю п
Життя смакую по краплині,
Дивлюся в очі неба сині.
І щиро дякую я Богу,
Що посилає мені змогу
Щоранку очі відкривати
І світ з роками пізнавати
все краще, глибше, правильніше
І йти до мрії сміливіше.
І розуміти - час минає,
Ще скільки днів - ніхто не знає.
І це по-справжньому бентежить,
Бо не від нас цей час залежить.
Тому стараюсь просто жити,
Що не моє - то відпустити.
В собі людину зберігати,
І разом з Богом крокувати.
Наталія Кішовар (Черній)
ТАКІ ПРАВИЛЬНІ СЛОВА...
Навчи мене , Боже , сильною бути ,
Коли до безсилля - межа…
Навчи мене, Боже, вірити людям
Коли вже здається - дарма…
Навчи мене, Боже, страхів не боятись,
Підступних, немов вороги...
Навчи мене, Боже, упавши - піднятись
Й дістатись вершини гори…
Навчи мене, Боже, надій не втрачати…
Й любити навчи так, як Ти...
Навчи мене, Боже, сьогодні прощати…
Щоб завтра, простив Ти мені…
З мережі
Вона була неправильна людина,
Завжди всім посміхалася чомусь.
Була така наївна, мов дитина,
В біді завжди казала: "Підіймусь."
Вона була неправильна людина,
Ніколи не бажала людям зла.
І навіть, якщо хтось штовхав у спину,
Бажала їм вона лише добра.
Не нарікала ні на що й ніколи,
Лиш дякувала Богові за все.
І розуміла, що життя - це школа,
В кінці її дарунок Божий жде.
З цікавістю стрічала перешкоди,
Дивачкою була серед людей.
Не гналася за новим стилем моди,
Не скаржилась на брак якихсь речей.
Всі інші дивувались, як так можна,
У світі, де є стільки бруду й зла.
Настільки бути щирою й побожною,
І відчувати дотик квітів, а не скла.
Як можна у простій калюжі,
Побачити красивий місяць і зірки.