І буде мир... І вишні зацвітуть У рідному моєму краї. Лелеки добру звістку принесуть: "Кінець війні, ми ворога здолали!" І на світанку вмиється Земля Ранковою холодною росою. І буде чути пісню солов'я, А не ревіння літаків над головою. Підніме очі закривавлений Ірпінь, Йому плече підставить сива Буча. А Бородянка і Гостомель-побратим Порушать тишу стогоном болючим. Демидів враз прокинеться від сну, Від болю ран ворожих окупантів. На повні груди крикне: "Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів". Козаровичі, пошматовані вогнем, Потоптані, знесилені і босі. Тавровані ординським тим мечем Піднімуть хвилю в морі стоголоссям. І Димер, Катюжанка, і Синяк Сплюндровані поганською рукою ката Б
ДВА РОКИ
Маленька й затишна Баштанка ...
Життя зробило поворот:
Коктейлями спиняли танки,
Бо відчайдушний тут народ.
Не було страху - зло й зневага.
Прийшов загарбник-окупант.
Приніс він горе, а не благо,
Й на смерть собі отримав грант.
Позаду ненька Україна…
Стояв цивільний і солдат,
Стояли поруч батько з сином -
В руках граната й автомат.
Горіла техніка розбита,
Густий їдучий чорний дим.
Ми вірили що наших діток,
Й Баштанку разом відстоїм.
"Нам пофіг танки ми з Баштанки" -
Крилату фразу хтось сказав.
Ми тут, щоб мирні були ранки,
І ворог землю не топтав.
Пройшло два роки з того часу.
Іде в країні ще війна…
Але від Луцька й до Донбасу
Крилата фраза ця луна.
Маленька й затишна Баштанко