"ДУША, ЩО ОСПІВУЄ БІЛЬ"...
Ще зовсім недавно мріяла назвати цими словами свою першу збірку поезії, яку готувала на своє 30-тиріччя, але тепер ці слова є реальністю нашого сьогодення,- ВІЛЬНА, ЩИРА ДУША УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, яка вимушена співати сумних пісень втрати та горя через російського окупанта...
І це відбувається зараз,- в 21-му сторіччі, де розквітає прогрес нових технологій та культури, де живе свобода слова та думки, де людство відкриває не лише таємниці минулого, а ще й підкорює космос...
Де ми, люди, відрізняємось від первісних людей багажем знань та розвитку... Де сучасна та освічена людина повинна знати, що війна - це погано!... Що вбивати та грабувати - це здобутки минулих ві
О, сину милий! Як мене "ґвалтують"!..
Як б'ють мене безжальні ці кати.
Співали вдень,- вночі уже воюють...
У чім я винна? Господи, прости...
Моя ти земле, люба Батьківщино!
Чи міг я це подумати колись,
Що зло й брехня підступно, воєдино,
Війною на Вкраїну полились?..
Для тебе, сину, трави шовковисті
До ніг стелила, коли був малям.
А зараз - пекло!.. Тільки кулі свищуть,
Й від вибухів здригається земля...
Ще вчора милувався я світанком,
Під спів пташиний ждав весни прихід...
Але прийшов до нас ворожим танком
Нахабний, злий, ненависний "сусід"...
Для тебе, любий сину, я благала
Щасливих днів, та мирного ще сну.
Але сама такого не чекала,
Що з горем зустрічатиму весну...
На що ті орки кл